влятись мотивацію об'єктивної правдоподібности подій, отже те, що ми називаємо механічною мотивацією.
Головна гармата, що її висуває автор, щоб переконати читача, — це контрастове протиставлення брехливости (хоча-б і несправжньої) Клейтона правдивості автора, оповідача. Це ми будемо називати для цього оповідання контрастовою мотивацією (у тексті відзначена розбивкою).
Що-ж це за контрастова мотивація? Це є мотивування „правди“ — „брехнею“. З самого початку читач думає, що Клейтон бреше. Про це говориться з півдесятка разів, крім цього — це підсилюється неправдоподібністю його оповідання. Психологічно з читачем пророблено той самий фокус, що його над своєю паствою проробляли епіскопи, доводячи існування бога „онтологічно“.
— Що таке бог? запитували вони (якщо він є, додавали вони ласкаво). Бог є (коли він є) істота всемогутня, всюдисуща, всерозумна й т. д. Але чи може, скажемо, істота всемогутня, чи там всемилостива бути не сущою? Ні не може, бо не бувши сущою, не існуючи, вона не може бути всемогутньою.
„Клейтон бреше“ каже автор. Читач негайно переконується, що Клейтон справді бреше. Як-же-ж не брехло? (див. оповідання). Ну, а раз бреше, значить існує, — підсуває автор читачеві висновок. Ловлячи на брехні Клейтона, читач забуває ловити на брехні автора й ковтає його висновок непомітно для себе.
Власно кажучи, і тут контрастова мотивація є просто осібний випадок звичного методу фантастичних оповідань давати попереду реалістичну декорацію. Почувши, що, напр., у героя ніс був, „червонуватий“, читач починає сліпо вірити, що ніс насправді був, а ставиться критично тільки до його кольору, до деталів. Байка Клейтона дає досить споживи для
