він, не оцінив його як слід, не розумів його, як треба. Здається, в нього зроду не було в житті справжнього друга, він ні в чім не мав успіху. Він уникав спорту й провалювався на іспитах. — Буває отаке з людьми, — казав він, — варт мені було ввійти в екзаменаційну кімнату, чи що, і вже мені здавалось, що все пропало. Він був заручений, очевидно, теж з якоюсь зверхнервозною особою — коли необачність з утечею газа поклала край його ділам. — Де-ж ви тепер? спитав я. — Чи не в…
Він не дав мені ясних відомостей у цій справі.
В мене залишилося вражіння непевного, посерединного місця, спеціяльно для душ занадто невизначених що до таких певних речей як гріховність чи святість. Я не знаю. Він був занадто егоїстичний і неуважний, щоб дати мені ясне поняття про те місце, ту країну, що є потойбіч усього сущого. Де б він не був, він здається потрапив у товариство споріднених душ, духів плохеньких роззяв[1], як от він сам, що були проміж себе на „ти“ і в них було багато балачок про те, щоб „являтися“ і тому подібне. Так, „являтись“ здавалось їм надзвичайною пригодою і більшість з них ввесь час про це базікали. Отак підготований, бачите, він прийшов.
„Ну дійсно!“ — сказав Віш, звертаючись до вогню.
„Таке вражіння зосталося в мене, як хочете“ — сказав Клейтон скромно. — „Можливо, звичайно, що я був у трохи некритичнім стані, але таке було вражіння від усієї його особи. Він пурхав ото взад і вперед, і його тоненький голосок балакав без краю про його мизерне „я“ і хоч-би одно слово було ясне, тверде, послідовне спочатку до кінця. Він був ще плохіший, дурніший і безцільніший, ніж якби він був насправді живий. Але
- ↑ …weak Cockney young men (лондонське міщанство).
