„Я б зник!!“ — сказав я суворо, не даючи йому висловитися.
„Справа в тім сер, що… до деякої міри… я не можу!
„Ви не можете?.
Ні, сер. Я забув одну штуку. Я прив'язаний до цього місця з-півночи вчора, я ховався в шахвах порожніх спалень і тому подібне. Я збився з пантелику. Я раніше ніколи не появлявся і воно, здається, вискочило в мене з пам'яти.
„Вискочило з пам'яти?“
„Так, сер. Я пробував декілька разів і в мене нічого не виходить. Я забув якусь подробицю і не можу повертатися назад.
Це на мене, бачите, вплинуло. Він дивився на мене так принижено, що я ні за що в світі не міг далі держатися того чванливого тону, що я був прирав спочатку. — Чудна річ! — сказав я, і в цей момент мені здалось, наче хтось ходив внизу. — Зайдіть до мене в кімнату й розкажіть мені про це докладніше — сказав я. — Я поки-що нічого не розумію. — І я попробував взяти його за рукава. Але, звичайно, можна було б з таким самим успіхом ухопити струмінь диму! Я, здається, забув нумер своєї кімнати, в усякім разі я пригадую, що заходив у декілька спалень щастя, що я був сам-самісінький у всім корпусі — поки я побачив свої речі. — Ми прийшли, — сказав я і сів у крісло: — сідайте й розкажіть мені все про це діло. Мені здається, що ви потрапили в гаспедськи невигідне становище, старий друже!
Отже він не схотів сісти, він сказав, що з більшою охотою він буде літати взад і вперед по хаті, коли я нічого не маю заперечити. Так він і зробив і скоро ми вв'язались у довгу й серйозну розмову.
