Сторінка:Майк Йогансен. Як будується оповідання (1928).djvu/63

Цю сторінку схвалено

Почувши прізвище „Страттон“, Комбо настовбурчив вуха, — невже-ж це син управителя банку, що його він застрелив, забивши попереду батька? От так штука, коли так! Швидко він упевнився.

— „Бідний хлопчина“, сказав один з людей: Я добре знав його батька, перше ніж оцей звір Комбо його забив. Він пришив також і це кошеня, чи не так, хазяїне?“.

— „Поранив його добре“, одказав Джонсон; „Його мати хотіла, щоб він узяв посаду в банкові, коли він вийшов із лікарні. Вони зараз йому запропонували це, але він чисто одмовився. Отже вони віддали його до мене в науку. Спритний хлопець і жваво взявся до діла. Багато доклав рук до „Червоного Вартового“. До речи, він-же й робив план. Ну-мо, хлопці, хай скілька душ іде до Морського складу й візьміть тачку, щоб вивезти „Вартового“. Вони збираються ставити його взавтра, коли поховають бідолаху Аштона“.

„Що й казати“, пробурмотів убивця, ледве стримуючи смішок і знітився, уникаючи круглої світляної плями: „Дуже забавно, що син чоловіка, якого він забив за те, що той не схотів, по команді підняти руки, що син цього самого чоловіка найбільше спричинився до збудування цієї знаменитої схованки. Нікому й не приснилося-б шукати його тут. Це було ясно. Вночі він вийде, і коли-б йому пощастило ще вкрасти коня, він міг-би ще й попасти колись усіх отих людей.

Вони, очевидячки, збирались відвезти оцю штуку десь инде, вглиб країни; може бути, що залізницею. Скидалось на те, що це була якась нова винайдена штука для скотарства; можливо, щоб купати вівці. Якби вони тільки вкинули туди який шматок, він потрапив би