Одної ночи, проте, сам начальник Управи, вертаючись із півдня, в туманну годину на борту „Пальметто“, раптом прокинувся від настирних штовханів та стусанів, що за малим не викинули його з ліжка.
Вийшовши на чардак у халаті, він налетів на шкіпера — старого Джека Гейнса: — „В чому діло? Куди к бісу ви затаскали цю посудину?“
— „Акурат саме на „Кота з Кошенятами“, спокійно одказав старий Джек: „Так от, де-ж ваш отой знаменитий зелений промінь, га?“
Справді, таки нічого не було видно, окрім струмочка білої пари, що веселими стрибками виривалася з передньої частини корабля, та маяка на Мангровій Стрілці, саме на тім місці, з якого він мусив був указати „Пальметто“ на риф.
— „Але-ж я сам на свої очі бачив зелений промінь, і то не один раз!“ — хвилювався начальник, перевісившись за борт і виглядаючи в бік вітру. Тим часом машини стукотіли й торохтіли на найвищій скорості, даремно силкуючись вихопитись з пазурів „Кота“.
— „Бачив і я“, одказав спокійно Гейнс: „саме ясної години. Тільки не в такому південному тумані, як оце зараз. Саме отакої ночи мій брат Джим нарізавсь на риф на „Іудейській Зорі“. А ви взяли його в роботу за це й казали йому, що він не моряк, бо не бачив ващого знаменитого зеленого променя. Тепер, коли ви потрапите на той світ і спіткаєте там отих бідолашних хлопців, ви муситимете згодитись, що саме Портова Управа нічого не тямить у цій справі“. Старий капітан коротко засміявсь і одійшов.
Але, на щастя, надійшов рятувальний човен, і всі на цей раз вискочили цілі, покидаючи Пальметто на поталу зубам і кігтям „Кота“.
