Ілюзія яскравости
Життьові матеріяли — надто те, що ми пережили самі, мають одначе тенденцію заводити нас у оману — ось по якій лінії. В силу тієї самої психологічної особливости, в силу котрої ми здатні безкінця розповідати стороннім людям про себе, свої перемоги, свої любовні справи, свої діла, в силу цієї самої особливости нам частенько видаються цікавими такі наші пригоди, що дуже мале вражіння справлять на нашого читача. Ми охоче розглядаємо самих себе в дзеркалі й вивчаємо свою фотографію та вже доведено, що ми бачимо в таких випадках сильно ідеалізовані образи й нездатні оцінити себе об'єктивно.
Та на инших людей пригоди нашого життя і риси нашого обличчя справлятимуть вражіння лише постільки вони добре сконструйовані. Пригоди й обличчя партацької роботи публіки не причарують. З другого боку, ясне діло, дуже рідко пригоди складаються якнайкраще — на це власне стільки-ж шансів, як на те, що, беручи поспіль карти з колоди, ви взяли-б заспіль усю масть починаючи з двійки і аж до туза. Для цього колоду треба попереду самому розікласти — ось так само треба розікласти факти нашої пригоди.
Приклад обробки життьової теми
Один письменник[1] дізнався про такий факт: на вулиці робітничого кварталу в Харкові жила підчас денікінщини мати з дівчиною — дочкою. Якось денікінський офіцер, що стояв у них на квартирі, увечері зоставшися з дочкою сам-на-сам, згвалтував її. Дівчина після цього втекла з дому.
За кілька місяців, коли вже денікінців вигнано з міста, дівчина повернулася до матери. Та сказала їй,
- ↑ О. Копиленко. Див. оповідання: „Мати“
