а зараз укажемо на один спосіб знайти нову тему — спосіб що ми його не дуже радимо новакові — бо йому вигідніше, як указано вище, брати або пережитий, або сильне відчутий матеріял з життя.
Гра в кубики й картки
Щоб так сказати, сотворити тему з нічого, чи вигадати підсобну тему для основної, що вже є, є багацько способів. Чи не найзручніший з них такий: береться дерев'яні кубики, наклеюється на них сімейні фотографії, чи коли їх неохота різати, надписується прізвища та імення якихось осіб і їхня професія. Потім оті кубики змішується і кидається на стіл. Далі треба подивитися в яку комбінацію склалися кубики з прізвищами і чи не дають вони натяку на якусь ситуацію, чи якусь історію.
Що правда, більшість письменників настільки соромлива, що замість кубиків з фотографіями уживає картки з написами, але на це не треба зважати. Все одно й картки ті письменник старанно ховає від публіки, стурбований тим, щоб не порушити фікції божественности мистецтва. Та по правді сказати, ніякого сорому в тім немає, так само як не сором нам уживати рахівниць, машинок для писання і таке инше.
Так чи инакше, але з того, хто не заведе собі карток з усякими словами, анекдотами, коротесенькими характеристиками, життьовими штрихами, назвами місцевостей та прізвищами (я знав одного молодого, дуже доброго новеліста[1], що акуратно записував у книжечку всі назви хуторів, річок та заток, що доводилося йому повз них проїздити), хто отже не заведе собі таких карток, з того зроду-звіку не буде доброго новеліста
