розвязки, раніше, ніж братися до пера. Тільки ввесь час оглядаючись на розвязку, ми можемо надати фабулі конечний для неї вигляд послідовности, чи причиновости, скеровуючи всі інциденти, а головне тон скрізь і всюди на те, щоб він гармоніював з розвитком задуму.
„Я гадаю, що в звичному способові конструювати оповідання (story) є корінна помилка. Або тезу дає історія — або якась сучасна подія — або принаймні автор сам береться до роботи, комбінуючи надзвичайні епізоди, щоб (отак) утворити лише основу свого оповідання — лагодячися взагалі заповнювати описами, діялогом чи авторським коментарем усі ті дірки поміж подіями, чи дією, які можуть з'явитися на що-кожній сторінці.
„Я навпаки волію починати з обмірковання ефектів. Маючи оригінальність на увазі, бо самого себе дурить той, хто насмілився б нехтувати таким очевидним і приступним джерелом цікавости — я передусім кажу сам собі: який саме ефект я виберу при цій нагоді з-посеред несчисленної сили ефектів, що їм підлягають серце, розум, чи (загальніше кажучи) душа. Вибравши новелу спочатку, і яскравийефект по-друге, я починаю міркувати, чи можна дану річ зробити засобами пригод, а чи тону, себ-то, чи взяти банальні пригоди в оригінальному тоні, чи навпаки, а чи оригінальні пригоди в оригінальному ж тоні, я починаю шукати навколо себе (чи може радше в собі самому) таких комбінацій подій, чи тону, котрі найкраще допомогли б мені сконструювати отой ефект“.
Отак винайшовши тему чи її розвязку, як це радить один з найкращих що до сили своєї оповідачів усесвітньої літератури, ми беремося розвивати фабулу. Нижче ми подамо один приклад розвивання фабули
