листя, пожовкле листя нікоціяни старанно загорнуто в тонесенький папір, заклеєно і вправлено в бурштинову дудочку. Чоловік бере ту дудочку межи зуби й запалює посічене листя сірником. Іде дим, обволікає чоловіка, він ковтає його — навколо пливе чудний химерний аромат“.
Така незвична подача речи завжди її конкретизує і робить яскравішою[1].
Отже поновлення є спроба подати річ у новому аспекті, нарочите нерозуміння загальновживаних слів для того, щоб аналізуючи їх наново, викликати яскравий образ даної речи в уяві читача. Поновлення може виглядати як наївність, але завжди воно підвищує вражіння свіжости. Поновлення може стати навіть за основу цілої речи або може придатися лише в деталях, але ніколи не слід забувати за цей трюк, поруч з образним письмом. Закінчуючи цей розділець нагадаємо ще раз: хто без цікавости читає словники, з того не буде доброго письменника.
Темперамент, інтелект і біографія новеліста
Досі ми обговорювали справу стилю і мови прозаїка — те, в чім він повинен мати вправність таку ж, як і поет, тільки з іншим підходом. Бувають у літературі епохи, де мовну вправність прозаїка ставиться над усе. В такі епохи література не створює інтернаціональних дібр, тільки речі для свого внутрішнього національного вжитку. Така епоха для української літератури була в другій половині минулого сторіччя, а в російській літературі знову знов (удруге чи втретє) настала зараз. Буває проза, де окроме мови власне нічого більше немає. Така, приміром, проза Бабеля. Це великий крок наперед проти Достоєвського що до
- ↑ Про поновлення дуже хо́роше є в книжці В. Шкловського „Теорія прози“.
