чималу зробила шкоду для письменників, 6а й для публіцистів. Справа в тім, що ця книжка має три основних хиби і по-перше вона не розрізняє стилів. Вона виходить з абсолютно неправдивої засади, що українська літературна мова має один стиль — професорсько-канцелярський.
По-друге ця книжка подає раз-у-раз непровірені, фанатичні, обскурантні рецепти. Вона, приміром, пробує обкарнати українську мову, викидаючи релятивні заіменники „який“ та „котрий“. Вона, не моргнувши оком, виправляє всю українську літературну мову на ніким не ухвалений, на око зліплений узірець.
По-третє, вона об'являє інтернаціональне добро, вирази спільні всім европейським мовам за русизми, „Тим не менше“ в Курилихи „русизм“ „Не зважаючи" — теж „русизм“.
І все ж таки подаючи поряд із тим корисні рецепти для стандартизації мови канцелярій, книжка ця має рацію як підручник діловодної стилістики. Та заголовок: „сучасної літературної“ уже попсував мову багатьом молодим прозаїкам і псує ще й далі. Запам'ятайте, що це підручник для бухгалтерів, а не для письменників.
Le style c'est l'homme. Стиль — то людина. Бюффон 1753
Французи кажуть: стиль то є людина. Немає рецептів, що показували б як виробити свій власний стиль. Попервах доведеться вам наслідувати комусь більшому, а свій стиль мовний виробиться тоді, коли виробиться своя манера прозаїчного письма Та все ж одну вказівку можна дати відразу.
Поновлення в мові +1 («остранение»)
Даючи розмови дійових осіб, автор служить простим, прямим фонографом справжньої (чи вигаданої) реальности — хіба що перекладає з одної мови на другу. Та що тільки автор вийшов за межі отих розмов
