Підручник мови для прозаїка
Підручника мови для прозаїка не існує. Прозаїк повинен знати елементарну граматику, трішки знатися мусить на складні — та не настільки, щоб повірити в її абсолютність, і головне читати авторів і словник.
Одну мовну аналізу, доконечно потрібну в писанні оповідань, новеліст повинен проробити цілком самостійно, бо ні один підручник не каже про це ні слова.
З деяких причин мова наших установ, професорів, книжок, документів придбала своєрідні риси отакого собі розрощення, махрового буяння. Аналізувати самі причини я не маю тут змоги. Уплив старої російської офіціяльної мови, розрахованої на те, щоб маси її не розуміли, наслідування „вищим“ класам, пишання незрозумілими словами, бажання виявити свою неймовірну освіченість були складали частину отих самих причин.
А от їхні наслідки:
„…Робітникам видано спеціяльні окуляри для попередження можливого пошкодження очей, що тут трапляється“.
Знову ж я не маю можливости показувати число порожніх слів у тім реченні й доводити його абсолютну непристойність. Хай сам читач зробить це для себе. Отака мова панує в наших зовнішніх зносинах і вона годиться не инакше, як узята в гумористичному плані. Новеліст повинен проаналізувати оцю мову. Він повинен знайти в ній всі порожні горіхи й остерігатися цих свищів у роботі. Шукати зразків такої мови довго не доведеться. Діловодство, газета, усякий підручник, навіть, на лихо наше, популярну, для селянина роблену, книжку писано такою мовою.
Уникаючи „свищів“, новеліст повинен боятися і „алгебри“ — формул настільки абстрактних, що читач за-
