революціонер, як семінарист, а тим часом у молодих письменників це часто буває. Ще гірше, коли дядько буде балакати, як агроном з популярної брошури, а революціонер, як агітаційна листівка.
Але про це ледве чи варт довго розводитися, це бо очевидно і по всіх книжках стоїть на чільнім місці. Куди цікавіша справа з мовою авторською, з отим: +1.
1
У добрій прозі не тільки всяка дійова особа, але всяка річ має свій діялект, усякий відтінок настрою має свій словник. Дієві особи балакають в оповіданні, а за речі та инше балакає автор. Він же виступає у проміжні моменти, організуючи рух в оповіданні. Авторський текст можна назвати ремаркою, а в оповіданні ця ремарка займає більше місця, ніж розмови дійових осіб та їхні думки.
Було б величезною помилкою думати, що як тільки автор узяв собі слово, він уже може говорити, як псалтир або дешевий збірник анекдотів, або вчитель словесности. Отут саме найбільше треба такту і засобів мовних. Одного стилю і тут немає і не може бути. Всякі звички чи рецепти „правильної мови“ треба рішучо покинути.
Як же вивчитися мови настільки, щоб бути добрим новелістом?
Ледве чи це питання правильно сформульовано. Кожен письменник одночасно є творець мальовничих засобів, отже і творець мови. Треба знати мову досить, щоб мати змогу її утворювати. Для цього треба студіювати мову добрих письменників, треба любити словники й копатися в них, мати книжечку і записувати там усяке метке слово, сказане при нагоді, аналізувати вражіння від суто словесних комбінацій і робити нові комбінації на загадані собі попереду ефекти.
