по контракту, починає привселюдно „прати перед читачем свою чисту білизну“. Отож, коли автор розводить філософію, або пейзажі, або цитати, то читач має цілковиту рацію не читати відповідні місця, справедливо міркуючи, що фахівці філософи його постачатимуть, коли він схоче, філософією з перших рук, що ландшафтів словами не опишеш, а краще купити картинки, і що цитати куди краще читати в їхньому природньому контексті в первотворах.
Яку-ж рацію, яке-ж право має автор сподіватися, що його нотатки, сировий матеріял з його особистого життя знайдуть собі читача і то, читача прихильного.
Очевидно, що автор має рацію, коли його твір здобув популярности. За яких же умов твір написаний всупереч вимогам пересічного читача здобуває популярности і навіть може зажити слави?
Згадаймо, що оповідання Пушкіна (Повєсті Бєлкіна) стоять приблизно на рівні европейської техніки оповідань, що фабулу (plot) там розвинено в достатній мірі, що вони являють собою очевидну організацію матеріялу, а не просте ремиґання життьової жвачки, набутої прекраснодушним організмом. Але-ж Пушкін ще цілком перебував під упливом французької літератури і значить тих вимог, що до цієї літератури ставив її читач. Не забудьмо, що з Тургенева був і „поет“; у повнім збірникові його творів окроме „стіхотвореній у прозі“ є ще кілька поем і десятки римованих, плохенької роботи, віршів. Тургенев з'явився саме в той момент, коли розплодився читач російської прози і під цього читача він і писав. Ясна річ, такий новонаплоджений читач російської прози, не більші міг ставити до цієї прози вимоги, аніж свого часу читач віршів і драми ставив до Ломоносових і Хераскових. Він казав спасибі вже
