оповіданні не дає ніякої структурної лінії. Є проста нитка, на неї неорганізовано, очевидно фотографічно, нанизано розмови, перемежувані ландшафтами. Самі розмови, як бачить читач, знизано не в порядкові наростання, а навпаки, в порядкові спаду, охлявання. Попереду йде найдужче місце, — Касянова філософія, а далі йдуть біографічні відомості, що вкінець убивають у читачеві цікавість до Касяна. Вражіння загадковости, викликане зовнішньою постаттю його й несподіваною заявою про гріх убивати тварини, стирається. Появ Аннушки, що міг би додати якусь сильну рису до характеристики Касяна, не використано зовсім. За те все яскравіше й яскравіше стає для читача очевидним, що йому розповіли щирісіньку правду, спочатку до кінця, не прикрасивши її геть нічим. Читача піддурено отже в найганебніший спосіб. Читач жде, що йому розкажуть вимисел так, що він повірить, що йому розказано правду. Натомість йому розказано правду так, що він шкодує, що до неї не додано вимислу. Автор поводиться як той єврей-комерсант з Могилева в анекдоті, якого спитали: — куди ви їдете, Борух Абрамович? Той одповідає: — в Могилів! Той, що запитував, довго мовчить, накупчуючи обурення, нарешті вибухає: для чого ви мене дурите? Адже-ж ви сказали, що їдете в Могилів, щоб я не подумав, що ви їдете в Бердичів. Але-ж ви насправді їдете в Могилів! Для чого-ж ви мене дурите!…
Є ще один засіб модифікувати подавані факти психологічного порядку — це давати поряд „для порівняння“ инакшого, протилежного понайбільше, порядку матеріял. Так і зроблено в етюді того-ж таки Тургенева „Хорь и Калиныч“, де протилежність психологічних образів пояснено ріжницею між губернями Орловською
