Я цілком свідомий того, що нижче видрукована стаття має дві риси трошки незвичних у такого роду літературі. По-перше я заперечую в ній цілий пітературний жанр — неорганізовану прозу, ліричну прозу. Мене втішає тільки те, що ми навчилися вже заперечувати цілі мистецькі жанри, приміром, оперу. Едгар По заперечував можливість довгих поем і історія літератури цієї думки не спростувала. Одночасно з'являються нові мистецтва — от, приміром, кіно.
По-друге в цій статті менше є про Тургенева, ніж має право чекати читач. Це радше стаття з приводу… тургенівщини. Але й тут є факти, що мені дають розраду. Плеханов, приміром, писав з приводу мистецьких творів, а не про них. Я просто таки вітаю це. Так само робив Айхенвальд. Так само робить Ніковський у вступних статтях до письменників. Нехай же буде дозволено й мені виступити з приводу Тургенева… проти тургенівщини.
У двох инших статтях ми аналізуємо жанри, що не користуються (як не користувалися й раніш) ніякою повагою в людей, слово в цій справі имущих. Дарма що читацькі маси захоплювалися і захоплюються й тепер
