„автор“, Єдіп Ретлбурзької загадки, „J“ (я). „J“ поясняє, що він не так, як інші ретлбурзці, відразу задивився підозрілим оком на маніпуляції „Старого Чарлі“, почав шукати не там, де водив усіх Чарлі, знайшов трупа і уладнавши його в коробі з платівкою китового вуса в тілі, сам написав листа від фірми і постарався бути ближче від короба в момент його разкривання, щоб вимовити нутром оті фатальні слова.
Дійшовши до кінця оповідання, читач відразу бачить, що майже ввесь текст його свідчить про винність Гудфеллоу. Він ще згадує, що Гудфеллоу, не мавши ні шеляга, почав витрачати великі гроші на частування друзів. Мотивом для підозрінь з боку „J“ являється саме та завелика, замонструозна очевидність організованість доказів, абсолютно нереалістична, чи краще сказати „сюрреалістична“, яка задовольняє ретлбурзців і з ними… читача новели. Цю тему вкупі з такими подробицями як спадщина, цілком використав Конан-Дойл в оповіданні „The Norwood Builder“. Цікаво, що окремі моменти, як от накопичення доказів, зверх-доказ на штиб отієї кулі і навіть інсценування кінцевого ефекту з боку Шерлок Холмса достоту повторив Конан-Дойл. Це інсценування нічим у Конан Дойла не мотивоване і його можна розглядати тільки як рабське наслідування великому зразкові. Ми не хочемо, отак кажучи, принизити Конан-Дойла, що був добрий письменник, автор, до речи, прекрасних, у нас мало відомих історичних романів, розкішних оповідань з життя футболістів і боксерів. Ми хотіли б тільки показати з якою силою, з якою повною методологічною досконалістю, будував свої оповідання Едгар По.
Зробимо тепер коротенький ретроспективний підсумок ходу постання даної новели. Зовсім у дусі своєї
