„…у цій пригоді старий Чарлі, кажуть, поводився як справжній смиренний християнин. Він підвівся після удару, підсмикнув свою одежу і не зробив аніякої спроби відповісти помстою — тільки прошепотів скільки слів у такому дусі „що постарається при найпершій нагоді розквитатися за все кругом“…“.
Нема чого казати справді „християнське поводження, але читач уже нічого не бачить і не чує. До того ж далі зараз же сказано… — „природній і дуже простими й вираз гніву, який про те нічого не мав значити і поза всякім сумнівом був забутий у туж мить, як він проявився“. Так само і в автора, не сказано, ким саме забутий був цей вираз, чи самим Гудфеллоу, чи присутніми, а далі вкінці читач згадує, що він сам його свого часу забув.
Між Гуфеллоу і Пенніфезером виникає далі суперечка про те як шукати Шатлворси. Усамперед Гудфеллоу взагалі протестував проти пошуків, а Пенніфезер настоював на них. Тут гору взяла думка Пенніфезерова. Далі Гудфеллоу робить инші заходи, щоб не знайти тіло вбитого: він переконує всіх шукати гуртом. Коли б читач раніше був вагався поміж обома кандидатами на вбивцю, він з ясністю побачив би, що обидві пропозиції Гудфеллоу просто свідчать про його вину, але читач уже підготований і сліпо йде за фальшивою лінією розв'язки.
Всякий автор „оповідань вищої структури“ розуміє, що він повинен натяками умотивувати справжню розвязку і дбає щоб де-не-де ці натяки повставляти. Та як ми бачимо, — По попросту ясно показує фактами те, що буде в розвязці, весь його текст до цього місця є один „суцільний натяк“ що дає тільки один логічний вислід сам по собі, він задовольняється тим, що так
