„смертельних пасів“ здається нам нерішима за наших часів. Її легко можна було рішити якихось півсотні літ тому, за більшої легковірности читацької публіки.
На цім аналізу можна було-б закінчити… та де-ж ідеологічна критика, зарепетує дехто[1].
Ми вже показували, де мораль в оповіданні Велза — вона міститься в фальшивому сюжеті фатального глузування з духів.
Але тому, хто хоч трохи знає Велза, навряд чи здасться, що ця мораль є ідеологія оповідання. Де-ж ідеологія?
Підступи до такої справи можуть бути різні й усі мають свою, часткову рацію. Спробуймо кілька:
1. (Найпростіший, так-би мовити, „кислокапустянський“). Сидять приятелі в клубі, — буржуазному, очевидно. Балакають не про проф-рух, а про духів (опіум для народу). Для мас таке оповідання непотрібне й шкідливе“…
2. (Трошки мудріший „критичний метод“). „Автор не зовсім розвязався з містикою. Він і одмахується від
- ↑ Цього „дехто“ я завів, власне для драматизму, щоб веселіше було читати (як вияснилось з критики, аналітичні статті мають «звеселяти» читача — див. критику на мою першу аналітичну статтю). Але виявилось, що сліпий вистріл улучив у ціль.
Треба раз назавжди умовитись, чи дозволяє марксизм робити аналізу техніки художніх творів, чи, може, аналізувати техніку є контр-революція, а можна аналізувати тільки зміст? І в инших галузях: чи можна розповідати про «експлоатацію залізниць», а чи, може, можна тільки про експлоатацію трудящих.
Я рішуче одмежовуюсь від опоязівського формалізму, що не дозволяє робити аналізу соціологічну. Я так само рішуче одмежовуюся від такого «марксизму», що не дозволяє аналізувати саму техніку в спеціяльних статтях про техніку. Я вважаю, що це не марксизм…. а розумова дефективність.