Сторінка:Майк Йогансен. Три подорожі (1932).djvu/30

Цю сторінку схвалено
 
XXX

Є така хвороба психостенічного порядку й називається вона агорафобія. Я знаю, що вона є, бо сам трохи хворий на неї. Я не люблю великих засідань і колись ретельно уникав усіх учительських і професорських зборів, на яких мусив бувати.

Але я завжди охоче слухаю збори на заводі й таке саме почуття було в мене на цих зборах КНС. Старі, об'ялозені не дуже щирими журналістами, слова, що повторювані рах КНС, ізнов оживають у кострубатих, незграбних реченнях, у мішаній мові, у монотонній енерґії інтонацій водителів селянського життя. «Куркуль — він хитрий, він прямо не скаже, а манівцями обплутує слабих і несвідомих». Ще недобитий куркуль, якого прекраснодушний професор уже об'явив мертвим, яскраво встає перед очима. І в такт з інтонаціями оратора стискаються в слухачів кулаки, серце б'ється швидше в такт із маршем трудного побіденного життя: я оживаю на таких зборах і, поволі витягуючи руки, знов відчуваю давно невживані м'язи.

Радоловські дядьки з батіжками підійшли до земпредседател на колгосп «Комунар» і почали радитись.

 
XXXI

Один по одному підвелись радоловці й вийшли з залі. Скрайній був час їхати й ми пішли до тачанки. Дивна річ, усі вони ніби ставилися до зборів куди спокійніше, ніж я. Хто знає, може їх більше зворушили б ті самі професорські засідання, з яких я тікав ретельно.

«Пора», сказав один з них до якогось районового робітника. «Пора вже якось упоратися з хрестом на вашій церкві. Ви ж таки район. Уже три роки попи не повертаються до нас у Радоловку, а ми не район і не дуже велике наше село».

По тих словах ми якось убгалися в тачанку й попливли багняними каналами вулиць.

Спадав вечір, біг заєць, розліталися бризки й член президії сільради розповів про родження Радоловки.

 

28