всіх сортів, німецьких і американських і всякі інші сорти, що про них належиться знати аґрономові Мазо.
Є також ставок мало не в кожному селищі і є мало не в кожному селищі малярія.
Двоє поважних супокійних дядьків розповідають про свої справи. Якби не ота гаспидська озимина, добре були б хазяйнували дядьки, старі бо вони осадчі, вже з двадцять шостого року. Був би їм і хліб готовий і городина на всяку селянського життя потребизну.
Один з дядьків «куркуль», а другий «комнезам з самісінького початку», бо був він раніше робітником з-від варстата. Вони солідно обмірковують між себе хліборобські справи.
«Комнезам» трішки скаржиться на «власть», бо йому, комнезамові, не додали посівного матеріялу. Він пояснює це, як водиться, особистими симпатіями сільрадної «власти». «Куркуль» більше жаліється на малярію.
Розмов про лінощі й труд, що становлять головну філософську доктрину справжніх куркулів, тут ще не чувати. Вони будуть у присілку «Нова Зоря».
Дорога до «Нової Зорі» — вже вечірня дорога, і шофер двошкапосилої машини починає казати, що вже пізно і назад вертатися йому буде моторошно, бо ми сядимо вночі в потяг, а він поїде до Кривого Рогу сам.
Аґро-Джойнт пропонує шоферові ночівлю в колонії і полову для шкап, підморгуючи нам оком. Але шофер не погоджується. Він має завтра везти когось на станцію з Кривого Рогу і ночувати в колонії не може.
Цей двошкапосилий шофер теж був колоністом, тільки з власної ініціятиви. Щось у його не пішло, і він узявся звощикувати та так і звощикує по сей день. Він клацає батогом.
Дорога, вечірня дорога до «Нової Зорі» така сама, як і всі дороги в колоніях. Посіви і ховрашки, ховрашки і посіви. За ярдів двадцять від дороги сидить якась скоцюрблена фігура.
159
