Сторінка:Майк Йогансен. Три подорожі (1932).djvu/158

Цю сторінку схвалено

логу олійною фарбою. Виноградник його і картопля олл-райт — можна повчитися. У коня ребер не видко, а натомість видко, що його прип'явши, охайненько прикрили кожухом. Кінь, зважаючи на настирні поради американських фото-журналів, в анасигмат не дивиться та й чи знає він, що таке анасигмат? Він знає твердо, що він сам анахтема, це так. «У, боїсся, анахтемо!» — таке йому, очевидно, частенько доводиться чувати, бо добрий хазяїн і не любить, коли кінь сумнівається.

Двоє босоногих дівчат пололи буряки. Дівчата-полтавки, а євреї-полтавці найкращі хазяї. Пололи дівчата буряки не свої, а хазяйські, по карбованцю на день. Веселі то були й сильні дівчата; якби ще межи собою розмовляли по-єврейському, то нічого і не треба. Все ж таки вони могли і по-єврейському цвірінькати з достатньою швидкістю, так що я не управився все розбирати.

Ах, я охоче побалакав би довше з тими дівчатами. Вони так весело сапали отой чортів буряк, що можна було б подумати, ніби нічого немає кращого на світі, ніж сапати буряки по карбованцю на день. Я не вірю в селянські ідилії і в те, що хліборобська праця є найкраще, що є на світі. Воно й голодно і холодно і, сказати правду, трудно.

Але для невтрастеніка, що живе в житлокоопі в прекрасному місті Харкові і їсть хліб, видоюючи своє перо, є якийсь давній і чистий спокій у такій роботі. Муляє вона руки і ноги і дубить шкуру, але одсихають мозолі, натерті на нервах, а потім геть одсихають, мов здимніли, й самі нерви. Чом би й не жити просто, без нервів і без істерик.

— У-у, боїсся, анахтемо!

 
XIV

І школа в такій колонці інакша. У школі є театр. Нема чого описувати цей театр, бо для десятків мільйонів людей оце й є театр, справжній, нормальний театр, а не ті величезні кам'яні клуні, що будуються для вистав у великому місті і зсередини нагадують дешевий кондитерський торт, добре заправлений горохом і капустою.

 

156