І от на весь той район із усіма його жителями, євреями-колоністами, німцями-колоністами, українцями і теж на все місто з його многовзірними вулицями приходиться всіх троє (троє!) міліціонерів.
Я уявляю собі, яка купа, яка злива запитань здіймається в голові читача: Хто одводить у район п'яних? Хто керує двірниками? Хто реґулює вуличний рух? Хто приносить повістки про виселення з кватирі? Хто викорінює бандитизм? Хто боронить ридикюлі від безпритульних? Хто порядкує в черзі перед дверима Моссукна? Хто, нарешті, допомагає провадити в життя постанови райвиконкому?
— Труднувато, — відповідає на деякі з цих запитань секретар райпарткому. — Буває, що нікому іти арештувати в судовій справі. Але, як бачите, живемо. Бандитизму немає, безчинства відбуваються в нормальному маштабі, радянська влада порядкує, як скрізь, і авторитетність її не менша, ніж денебудь.
Десь у Техасі чи в Західніх Штатах Америки є (чи була) така система. Поліції нема. Є один такий собі шериф. Цей шериф є вся виконавча влада. Він арештує, він веде слідство, він, здається, і реєструє шлюби та народження. Коли потреба, він мобілізує скілька душ фармерів і з ними верхи виїжджає чинити розправу.
Але той шериф мобілізує собі де схоче і коли схоче, два десятки куркулів, верхи на конях, з вінчестером при сідлі і з довгими ремінними лясо (є таки приладдя ловити за шию злочинців і бунтарів).
А в Нікопільськім районі не то що в куркулів, а й у незаможників немає ні ремінних лясо, ні вінчестерів (коли не рахувати доброї дубельтівки, а то і двох, голови КНС, мисливця і рибалки). Та й міліціонер — не шериф, а просто міліціонер.
Я не майстер славословити виконавчі органи радянської влади. Більше того, я ще перед усякими критичними кампаніями великим був прихильником усякої критики. Крім того, я добре знаю, що міліціонерів немає, головне, не через те, що їх не треба, а через те, що районовий бюджет нагадує те саме славнозвісне порося, що в Петрівку мерзло. До
152
