ще перед світовою війною, один веселий бурш вертався з Берліну в Потсдам (чи інше якесь місце, чого за давністю установити не можна). Був цей бурш трішки напідпитку і вертався він по тополевій алеї вночі, а по тій тополевій алеї він щодня ходив у Берлін на лекції за кілометрів десять чи дванадцять.
І от ступивши він скілька кроків по тій алеї, побачив перед собою акуратний на-свіжо викопаний рівчачок. Дещо здивувався студент, але бадьоро перестрибнув через рівчак і пішов далі — по рівній дорозі. Тільки ж не довго йому довелося йти по гладкому. За кроків дескілько він знову побачив рівчак.
Дуже здивувався студент і, бувши німецьким буршем, замислився про те, як невтомно дбає міське урядування і вдень і вночі копаючи рівчаки на користь державі і людям, у ній сущим. Але, замислившися, не став студент, бо вже було нерано, і, перестрибнувши через рівчак, бадьоро почимчикував далі, добрим згадуючи словом невсипні турботи начальства.
Та от за стільки ж кроків знову перед буршем з'явився рівчак. Думаю, що на цей раз уже не замислився і не здивувався добрий бурш, а просто стрибнув і пішов. По тому був рівчак четвертий і був рівчак п'ятий, і був рівчак шостий, і був рівчак сьомий, і бурш ішов і стрибав, стрибав і ішов аж до самісінького ранку.
Тільки коли свінуло, побачив добрий бурш, що рівчаків немає і не було рівчаків, а було то лише тіні високих тополь, що, немов університетські педелі під час урочистого іспиту, шпалерами вишикувалися понад дорогою.
«Корисно було б усе ж таки іноді не йняти віри своїм очам» — вирішив я, згадуючи тую леґенду. Скільки разів мусив стрибнути невдаха-бурш за те, що не розібрався попереду у відношенні нашого знаття до реальної дійсности.
Так міркуючи, я покинув ручку гальма і одхилився назад. Знову виросла глибока омана, але я сидів спокійно. Опель підійшов до чорної смуги — і враз усіх нас підкинуло на пів'ярда вгору. Шофер сам схопився за гальмо — і Опель прикро став.
148
