І справді, одягнені ті баби, як селянки. Підходимо ближче: єврейки. Їх аж троє: машинерії і пристрою вистало б на три доми, але вони сами мажуть хату.
У цім присілку є школа. В хаті одного з євреїв стоїть дві лави уздовж усієї хатини, на стінах два льозунґи, два портрети, кілька плетених штучок з синього паперу (результати «ручної праці» школярів) і стінгазета.
Стінгазета двома мовами; єврейською і… як би ви думали? Скільки ні думайте, не відгадаєте зроду. Єврейською і… українською мовою.
Це і школа, і червоний куток, і парлямент. Ураз натовплюється повно народу. Говорять усі відразу, діти й дорослі, і дорослі не спиняють дітей. Спочатку пояснює все діло хлопчик літ дванадцяти. Він балакає певно і чітко. Старші слухають, пробуючи подекуди закинути слівце.
Але розмова перейшла з шкільних справ на дорослі. Хлопчик стерся. То один, то другий із старших пробує взяти собі слово. Нарешті, знаходиться промовець.
Це дівчина літ п'ятнадцяти чи шістнадцяти, комсомолка. Вона каже, як тяжко жити, як тяжко дітям учитися, як тяжко жінкам родити, як тяжко без хліба, без лікаря, без книги, як тяжко робити, як тяжко жити.
Всі мовчать, всі, як діти, слухають це дівча. Старі, ухвалюючи, кивають головами. Коли вона каже про жіночі хвороби, жінки зітхають, але ні одна стара і літня не насмілюється перебити ораторку. Видко, що чорнява дівчина стала на ці п'ятнадцять хвилин вождем цього дитячого народу, що, коли треба було б іти війною в цій хвилині, вона повела б за собою всю цю первісну юрбу малих, дорослих і старих дітей.
Із стайні, що коло хати, де стоїть один кінь і одне двоспальне ліжко, вилазить хлопець з ніжним, як у дівчини, голосом і заблуканими очима. Він сміливо встряває в розмову: у нього є своя ідея — покататися на автомобілі. Він просить уголос кожного з делеґатів, потім шофера. Його пробують спинити, але він править своє. Комсомолка розповідає, як довелося матері родити; він запевняє, всіх, що йому дуже, дуже хочеться проїхатися автомобілем.
141
