Сторінка:Майк Йогансен. Три подорожі (1932).djvu/142

Цю сторінку схвалено

У цій хаті живе три сім'ї. Дух тяжкий.

— Як живете?

— Нічого живемо, тільки хліба немає, не вродило й сей рік. Зимою дуже було холодно, а топити нічим.

Коло однієї хати набилося людей уже на невеличкий мітинґ. Люди все такі ж самі. Тут же і наш брат — хохол Стеценко. Той дивиться певно і трохи гримає на інших. Його молодиця й зовсім кричить: «Криницю треба загородити. Ховрахів треба ловити — ось моя дівчина із десятеро вчора спіймала. Як ми сами будемо їх бити, з того діла не буде. Треба, щоб усі били, і щоб їм усе так дали, як євреям — то вони показали б, як треба хазяйнувати».

— Що їм дали, Стеценкам?

— Та дали: хату збудували під залізом, дали хід.

Стеценки зовсім забрали собі слово і ораторствують на всю губу. Євреї принишкли і стоять мовчки, як винуваті діти. Тільки подекуди хтось укине слово чи два, та враз замовкають, коли Стеценчиха повернеться в той бік. Стоять, як винуваті діти.

Опель загуркотів, і ми одпливали. Другий теж рушив був, але раптом став.

Що таке?

Нічого, все гаразд. Енко зчувся, що має щось запитати. Той Опель розтав у голубій далині край дороги. Ми впливли в другий присілок.

 
VIII

Та ж низка немазаних домів з кізяковими стінами. Та от дім зовсім інакший. Дах солом'яний, але даху того тільки половина. На другій половині соломи немає. Її зірвало ураганом.

Голова КНС, мисливець і рибалка, дивиться на присілок з байдужою зневагою.

Аж го! Коло однієї хати стоїть драбина і стіл; скільки бабів мажуть стіну.

— Хто це маже? — запитую я, — Євреї чи хохли?

— Наймають, — одповідає мисливець і рибалка. — Де вже їм!

 

140