указане в путівникові, звичаєм, буває невелике, бо поза межами України за українців вважається тільки людей у вишиваних сорочках, з довгими вусами і з тупими фізіономіями, що вживають у розмові, головним чином, слово «позаяк». Але, крім цих ориґіналів, у Даґестані є цілі села і цілі кущі сіл з українським селянським населенням.
Машиніст Лисун, машиніст Косенко і я, сіли на паротяг, що йшов на південь у Баку. На станції Араблинській ми вилізли — був гарячий зимовий день, сніг весело станув і сонце пекло, як у нас восени. Перейшовши річку Рубас, ми пішли в гори. Ми йшли високим берегом провалля, де протікав Рубас. На коліні провалля гніздився аул; покрученою гірською доріжкою біг верхівець у чорній бурці з рушницею за плечима. Це не був ні воїн, ні мисливець, ні, навіть, князь. Просто з якогось гірського далекого аулу звичайний собі чоловік їхав у своїх справах у Дербент.
Ми обійшли коліно і пішли вгору праворуч. Провалля ставало каменисте. Табун камінних голубів крутився над скелями; обірваний пацан, вискочив з аулу і гукав нам, показуючи на голубів. Але нам треба було йти ще далеко і ми покинули долину Рубаса.
Півколом лягло камінне кладовище, але на надгробках не було хрестів, написи були чудною стародавньою мовою і писані не тюркським альфавитом.
«Це єврейське кладовище», сказав Лисун, «он той аул далі — то гірські євреї».
Гірські євреї, інакше вони звуться тати, — це дуже цікава нація. Балакають вони чистісінькою старо-єврейською мовою, якою ніхто в світі не балакає, окроме них. Вірою своєю вони мусулмани, а з походження невідомо хто, тільки, в усякому разі, не євреї і не тюрки.
Коли ми проходили повз аул, ідучи на українське селище Хач-мамзель, я хотів збити голуба. Але Лисун схопив мене за руку. «Коло єврейського аулу не стріляй», сказав він, «євреї народ сурйозний, і після вистрілу доведеться тікати верст за п'ять».
Гірські євреї розводять виноград і роблять вино, якого самі не п'ють, бо вони правовірні мусулмани. У бурдюках,
108
