чогось хитнулася вправо і так пройшли з півкілометра. Потім так само стихійно повернулася назад і пройшла з півкілометра ліворуч. Тоді знову хитнулися вправо і коли край неба уже сірів, так само несподівано знайшли стежку.
Серед рівної, солонцюватої пустелі йшла стежка і раптом піднялася вгору ступнів на сто, наче східцями. Далі знову було рівно. Росли рідкі кущі ожини, оддалік чорніли ліски — це була полонина передгір'я. Коло другого лісочку Приходько послав двох із собаками наганяти вепра, а решту розставив на виходах з гаю коло рівчака, за яким починався другий гай. «Будемо гаювати», сказав він, і показав на маленький кущик — це було моє місце.
Ще їхавши до Даґестану, я дізнався, що у полюванні на вепра є деякі незручності. Свині і гуртові кабани од мисливця тікають, хоча б і поранені. Але одинець-вепр поранений, навпаки, починає ганятись за собаками і мисливцями. У пащі такого вепра єсть ікла сантиметрів на тридцять-сорок удовшки, гострі, як бритва, і загнуті вгору. Цими самими іклами досвідчений одинець розпорює животи собакам і людям з блискавичною швидкістю. Так само мені розповідали, що, поранивши одинця, треба якнайшвидше вибиратися на дерево, або коли дерева немає, то лягати ниць на землю, оберігаючи живіт від операції.
Я оглянувся навколо. Дерев не було, хіба такі, що на їх безпечно могла б сидіти тільки птиця не більша від сороки. Щождо лягання на землю, то Приходько мене цілком заспокоїв. «Можете не лягати» сказав він, «бо коли по ваших ребрах і голові потанцює п'ятнадцятипудовий одинець, то од вас все одно нічого не зостанеться, хоч ви й збережете живіт. Єдиний спосіб — це добре влучити. Коли ви почуєте, як кабан ламає гілля перед вами в лісочку, націляйте на шум, а коли висуне носа — бийте в ніс. Влучите саме куди треба, під переднє плече. А покищо, скидайте торбу, покуріть і влаштуйтеся якнайзручніше, бо влучати треба добре».
Є люди лоскотні і єсть люди, що не бояться, коли їх лоскочуть, я ніколи не боявся лоскоту аж до тої хвилини, коли сів за кущем і собаки не завели своєї знаменитої пісні
105
