Я уявляю собі, як професор Кит Китич Дураков, що його улюблений афоризм і досі зостався: „Росію паґубілі!“, як цей К. К. Дураков бере в руки білоруський сірниковий коробок.
Професор Дураков уже чував про те, що малороси мають свою державу і свій язик, і так само глибокий біль уже пронизав його серце, чувши про те, що на Кавказі усі забалакали по-неправославному, але він якось завжди забував за білорусів. І от він, випадково крутячи в руках коробка сірникового, починає вдумливо читати сірникову леґенду.
ФАБРЫКА „ДНЯПРО“ РЕЧЫЦА
Благовидне обличчя професорове вкривлюється в прикру гримасу „Дняпро!“ Що ці інородці зробили з руського Днєпра!
Він перевертає коробка другим боком і довго силкується прочитати химерне слово ДА ДЗЕСЯЦІГОДЬДЗЯ Б.С.С.Р. Він мусить признатися, що тут він уже нічого не розуміє. Впізнати в цьому слові „десять років“ він не може, та й що йому ті десять років!
Зневірившися прочитати ці слова, він бездумно перевертає коробок назад сподом. Весь трусячись від огиди, він перечитує: „Беларускі Дзяржауны Запалкавы Трэст“ і, проминувши уже пережиту образу „Дняпро Речыца“, скочується до фіналу:
„Цана 1½ кап.“
Це його убиває. Він блискавично відчув, що це йому ціна 1½ копійки, що це знущаються особисто з нього, професора К. К. Дуракова, і він умирає від апоплексичного удару. Приїхавши на місце смерти, лікарі констатують перевтому, перенапруження ґеніяльного мозку і нездатність
