Ленінградська фарб'ярня
А. Серий
„Учителю, навчися сам“, так кажуть до людей, що ніяк не відповідають свойому призначенню. „Серий“, що має „ленінградську фарб'ярню“, зостався сірий і себе вичистити не спромігся. Нехай публіка розуміє, що оце таке його прізвище, але наскільки радше пішла б публіка в таку фарб'ярню, коли б її власник узивався б „блискучий“, або „яскравий“, або коли вже сірий, то щоб був хоча „Сіро-буро-малиновий“.
Тут уже нелегко знайти зв'язок межи прізвищем і професією. Може й насправді сірий був той, хто вперше в тій родині зацікавився фарбами та чистотою. Можливо, що, почувши він від дівчини „тікай сірий — в тебе блохи є“, розміркував добре — і віддав своє життя на яскраві фарби й блискучу чистоту.
А може він сірий, бо ленінградську має фарб'ярню. Може сіре небо ленінградське, сірі хмари, сіре каміння так вплинули на нього, що й він сам, бувши до того якимнебудь Зеленським або Ротенбаумом, став тепер Сірий.
Упаковщик
І. Речицький
Навпаки, глибокий філософічний зміст є в тому, що „упаковщик“ має прізвище І. Речицький. І не тому, що книгу „Тарас Шевченко в світлі епохи“ написав А. Річицький, і не тому, що в пам'яті споживача встає таємнича всесоюзна „Речыца“.
Оце саме „РЕЧЫЦА“, мільйони разів повторена на мільйонах сірникових коробків, викликає в мільйонів російських обивателів „мільйон терзаній“.
