„У нашої Катерини і весілля, і родини“ — сказав козак Немийнога до сусіди, козака Охріма Неприведигосподи.
„В результаті цього“, — казав він далі, — „в моїм помешканні з'явилась самостійна дитина мужеської стати“.
„Безкоровайний син“, — сказав Охрім Неприведигосподи.
„Твоя правда“, — одказав Нейминога. — „Щоб так жив, правда. Бодай мені, боже, так по правді вік ізжить і дітей розпорядить, як ти по правді кажеш. Порадь мене, друже, що робить: чи покинуть, чи любить?“
„Як пораджу тебе, козаче?“, — стиха сказав сивий Охрім. — „На все є час. Бджола летить на любий цвіт. Куди серце лежить, туди й око біжить. Птиця з птицею не наб'ється, козак із милою не наживеться. Жінка не черевик, з ноги не скинеш. Як же це почалось, друже?“.
„Як почалося? Як воду пилося. Познайомився я з нею в кіно Маяк. Була хороша, як квітка в полі…“
„Чорноброва, як руде теля“, — з піднесенням гукнув старий, але ще романтичний Неприведигосподи.
„… Чорноброва, як ясочка. Познайомились. Припала мені до вподоби. Виникали в мене деякі
