Сторінка:Майк Йогансен. Під парусом на дубі (1933).djvu/89

Ідуть на веслах: невесело це,
Важніють руки і спати хилить
— Старшино. Слухай. Не пізно ще
Вернутись. Нема ні вітру, ні хвилі.

— Бунація. Правда — Сказав старий.
— Але недобір. Недобір до плана.
— Греби, хлоп'ята. Воду рий.
— У морі гнатиме тремонтана.

— За Тендрою — бачиш — хмарка є
— Леліє немов учорашня піна?
— Вона мені знак, мені знак дає
— Яка сьогодні буде година.

Гей, пожа! Стерно рипить у руці.
Пожій! Завертає шаланда ліво.
Висипають сіть молоді ловці.
Орцій! Набирає вітру клівер.

Не раз і не два висипали сіть
Насипали живим шаланду сріблом.
По борт, по вінця риба лежить
Для братів, для робочих добута риба.

І от розібрався малий вітрець
Покинуто весла, мов птиці
Самі випливають шаланди на герць
За моря синяву гряницю.

І знов висипають, і моряний лан
Родить живосрібляні гори,