була (І от Сашко став пошепки коментувати — посуда це тоннаж — шаланди, дубівки, човни…), а людей нема. І нікого послати по людей. Дід Орцій і каже: я поїду. Як же ти, діду, поїдеш, коли людей нема. То, виходить, цілу бриґаду треба знімати з лову?“
„Я сам поїду, — каже дід Орцій. — Вітрець є, гребти не треба. Доїду“.
„А вітрець таки був. Тремотання така (Тремонтана — це північний вітер, — сказав Сашко), що четверо здорових гевалів з гріхом управлялися зманеврувати назад з лову. Пробували діда намовляти, так без діла. Уже вийшов дід на берег і каже: „Стягніть мені тільки шаланду у воду“ — ускочив і віддав парус. І поїхав“.
„Поки до Кінбурнського повороту плив, вітер був йому пожа і сам гонив шаланду („Пожа“ це вітер у спину, — пояснив Сашко). Та що він робив коло повороту, того ніхто не знає. Як він управився сам держати клівер орца (Орца, це проти вітру, — сказав коментатор), переносити парус і керувати стерном, цього теж ніхто не знає і не взнає довіку“.
„Та ще й тремонтана розгулялася мало не на шторм. Так і думали всі: потоп дід; земля, чи то пак вода, йому пером“.
„Так ні ж. Розказував завідатель бази в Очакові, що причалив дід до містків, наче човном у тиху погоду і не стукнув провою (Прова — це ніс судна, — успів сказати коментатор) об дошки а коли причалював, то в нього вже
