„Ця книжка називається: „Дікштейн. Хто чим живий“. — сказав дід. — І тут написано, чим живий робочий і теж рибалка, которий є селянин і теж робочий чоловік. Написано тут і про буржуїв, хвабрикантів і інших куркулів, которі є експлуататори робочого люду“.
„Но я вам про це не казатиму. Хто з вас може намацати свою голову, той хай помацає. Хай подивиться там і згадає, як жив рибалка коло куркуля, рибаса і шепотинника. Я не забув. Бо в мене вмерли діти і жінку мою загнало в гроб“.
„Которий з вас письменний, а читає тільки, що написано в пульмані, той є дурак. І дураком і помре“.
Дід обвів поглядом хату, регіструючи очима письменних. Письменні почували себе не краще від осетрів.
„Чому я піймав двіста сорок пудів на свою шаланду? Може я знаю слово таке? Є серед вас такі відьми, що шепочуть, ніби я знаю слово. Може, мені просто пайдить, як дурному, як попайдило Николаєву, що він поїхав п'яний, наскочив на хід бубиря і взяв повну шаланду?“
„Нема такого слова і нема такого паю, щоб ловити рибу. Голову треба мати“.
„А як буде в тебе голова, то буде в тебе поняття, чим ти живеш і чим живе робочий чоловік. Як є в тебе голова, то ти добереш, що треба рибу ловити для тебе і для робочих.
