нетактовний жарт на штиб того, що він надувався як блоха на мороз. Ганс махнув рукою і вирушив до дверей партбюра.
„Стривай, — сказав я уже іншим тоном, бо я теж почав сердитись. — Що ти чванишся як старою латкою. Чи може тебе призначили на редактора стінгазети? От я хотів показати тобі книжку“.
І я показав йому книжку Панкова „Техника резания металлов на станках“, в оправі, з формулами, рисунками і схемами.
„От саме, що на редактора, — похмуро сказав Ганс. — Мене посилають знов працювати в газету“. Він узяв книжку і чогось одвернувся. Я знав, чого він став до мене спиною. Він плакав.
Здоровий, сильний і рішучий, він любив колись свою газетну справу і полюбить її, як знову візьметься до неї. Але зараз він не міг перенести того, що його відривають від його верстату. Я подарував йому книжку, і він відчув, що я розумію його силу, сором, трагедію, сльози і хвилинну малодушність. Нехай хто хоче сміється з мого Ганса або пишається з власної видержки і витриманости. Мені не смішно.
Тож ми розлучилися з Терентієм Пожею і пішли спати, Уранці ми з'явилися на рибну базу, де коло містків гойдалася чепурненька шаланда з шпринтовим парусом. Парус був
