що годі було добрати скільки йому років. Шкіра на обличчі й на руках йому була така, ніби її м'яли, розтягали, чистили і видубили, щоб ніколи не зносилася. Балакав він мало і попередніх відомостей про бичків не подав. Його концепція була така, що все ясно, отже, нема для чого довго пояснювати.
Ніби розпитувався про його, показуючи на воду: „це вода чи не так?“ „Вода“, — одповів би з чемности Терентій Пожа, хоча ясно було, що це не горілка. Ніби далі перед ним поставлено читання: чи отой шмат полотна, чи то не парус?
„Парус“, — одповів би з такою самою люб'язністю Терентій Пожа, даючи зрозуміти, що, власне, це „для розмови“, а не для того, щоб дізнатися про природу речей.
Спробували б ви, приміром, вертаючись на реальний ґрунт, спитати в нього, що це за риба бичок. Не втрачаючи рівноваги, він резонно одповів би:
„Бичок? — Бичок!“
Якби далі ви зацікавилися б усерйоз, якими сітьми ловлять бичків, то він з тим самим логічним спокоєм одказав би:
„Бичків? Якими сітьми? — Сітьми, що на бичків!“
І він мав би, власне, рацію до деякої міри. Багато є такого, що треба бачити, щоб зрозуміти. Людина, що про все хоче дізнатися з енциклопедичного словника, мало про віщо дізнається.
