Звичайно сам редактор щодня ходив на берег до рибалок перевіряти, як іде справа, підігнати, підбадьорити, дати в газеті гостру замітку, налагодити постачання, підтягти органи постачання, бо редактор увіходив у все і був скрізь.
Сьогодні ж ми йшли з його вивченцем, пролетарським поетом, що вже більше двох десятків його речей надруковано в столичних газетах. Дорогою він прочитав два свої твори, хороші і закличні речі, і ми ще раз привітали редакторову роботу з ним.
Попутньо вияснилося, що цей молодий хлопець, що такі путящі писав речі, не все, що треба, знав про літературу. Він не дуже уявляв собі, що за вірші одержують гонорар, і був приємно вражений тим, що за кожен, абсолютно за кожен, вірш, ба навіть за кожен рядок його, хоча б і не вперше надрукований (бо бувало з ним, що один журнал передруковував його вірші з другого), йому належать гроші. Редактор, очевидно, не поспішав його привчати писати для грошей, а деякі наші журнали і видавництва взагалі дивляться на гонорар як на милостиню з щедрот їхніх, яку треба видирати зубами.
На березі був ворот (кабестан), і четверо дужих хлопців вибирали сіть. Недалеко берега метушилися шаланди, одпускаючи стовпи. Це ловили рибу скипастями.
