за п'ять хвилин і вмирала в свідомості, щоб ніколи більше не народитись. Натомість народжувалась нова вулиця, і знову життя законялося спочатку.
Але, захоплюючись творчою грою народження і смерти сіл, вулиць і хат, редактор не забував ставитись до них критично.
Він редаґував хати. Одні він одразу викидав у макулятурний кіш, другі ухвалював до друку, треті відкладав у редакційний запас і для четвертих визначав міру роботи й боротьби, щоб зробити їх придатними до вжитку.
На Київщині редактор працював до тисячу дев'ятсот двадцять третього за сільсько-господарського наймита і, живучи тихо й ощадно, розжився так, що на поворот залізницею до рідного села зібрав деяку частину суми, може четверту, а може й п'яту частину.
Тим часом у надмор'ї справи покращали — хліба стало вдосталь, і редакторів брат у перших спромігся прислати йому бідон, узиваний по-приморському бальзанка, повний доброї олії. Не для того, щоб підготувати редактора рослинним жиром, а для того, щоб він міг, спродавши олію, купити собі квитка на поворот додому. Бальзанку ж наказано привезти назад.
Редактор отже олію спродав, прилучив до одержаної суми свої ощадження, але на квиток не вистачило.
Тож він зашив гроші в кашкета, прив'язав бальзанку на спину і пішов знову за шістсот
