не ставало холодніше, — а в ночівлі. Не раз і не два він пересиджував усю ніч, клацаючи зубами, не заснувши ні на мить, чекаючи ранку як щастя, щоб зігрітися бігом і ходою на двадцятиступневім морозі.
Села минали за селами і так поступово мінилося їхнє обличчя, що редактор і не помітив, як замість кам'яних домів південного надмор'я пішли виливані хати степу, а далі замінились на плетені житла Черкащини.
Кожне село треба було завойовувати. Найлютіші собаки і люди лютіші від собак зімкнутим фронтом зустрічали його в кожнім новім селі. По селах був голод — і бідні не мали чого дати, а куркулі цькували його собаками. І все ж таки він переживав надзвичайні речі, побачивши нове село за ярами. На горі стояв вітряк, як хрест на могилі, але десь праворуч спід землі крадькома з'являлися і знов зникали два дерев'яні пальці — то куркуль молов хліб.
Кожна хата уперше народжувалась на світ. Така сама, як тисячі уже перейдених, вона була новонароджена, уперше в житті побачена, абсолютно не така, як інші, таємнича, грізна і привітна. Вікна її віщували ночівлю, а може й хліб.
Кожна вулиця була як перші роки життя. Вона пізнавалась з болючою насолодою, як уперше пізнаються фарби й назви речей. Вражень і сенсацій від неї вистачило б на ціле життя, на сотні життів, але вона переживалась
