Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми повземо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку, буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо маневрувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої. Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо — не забудьте! — рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не досягає їх і не знає, що робиться і чому не довиконується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.
Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою „Перші оселедці“.
У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води — темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і „висипають“ сіть у воду. Потому довжелезну кодолу, прив'язану до того кінця, знову везуть на берег і накручують на катеринку. Крутить мотор на дві–чотири людські сили двоє–четверо босоногих рибалок.
Уже були траплялися оселедці в неводах.
