й лексику. Так, приміром, „містечко“, це є невеличке місто (англійське town), а не „містинка, місце“. Хворост“ по-українському зветься головним чином „хмиз“. „Углиблені у воду дерева“ — теж вираз не бездоганний. Але не можна не згодитися з справедливістю М. Гуровичевих зауважень. Не можна також не прилучитися цілком до твердження: „шкода, що її завдають холуї, дуже велика“.
В цій тезі, як в усякій глибокій сентенції, можна вбачати філософічний зміст, що сягає далеко поза межі авторового задуму. Щоб знайти цей ширший філософський зміст, удамося до організації рибальської праці. Попереду — історія.
За царських часів заробляв на рибальстві „хазяїн“ і рибопромисловець „рибас“.
Хазяїн був власник на всі знаряддя праці — на шаланду, склад, паруси, невід. Артіль, що складалася з 15 душ, заробляла карбованців по вісім–десять на душу, от артілі мав потрійний заробіток — три паї по вісімдесят, скажім, а хазяїн заробляв тисячу — тисячу п'ятсот за сезон. Крім того отаман мав право призначати ціну, перепродуючи рибу рибасові. Ціну він клав дуже низьку і за це діставав від рибаса нагороду. Риба переходила скілька інстанцій, аж поки потрапляла до споживача. Інстанції пожирали всі прибутки. Рибалка бідував через цілий рік і потрапляв у вічну кабалу до хазяїна, до рибаса і до скупників.
