Отакий був увечорі Херсонський порт, коли ми вертали до готелю. Наслідки були, отже, неважні, треба було чекати в Херсоні або наймати судно і плисти за вітром у Кизим.
Діждавши з Миколаєва третього товариша, ми спакувались і пішли знов на пристань. Це був уже свіжий попутній вітер і моряки одмовлялися бігти вниз, бо вертати одразу не можна було б і довелося такому морякові лежати в дрейфі день — два, а то й тиждень, щоб повернутись до Херсону проти весняної води. Нарешті шкіпер знайшовся — його дубівка, зафрахтована вже возити рибу, гойдалася покищо біля причалу. Шкіпер цей був старий дніпровський рибалка — селянин із сусіднього села. Він наказав, де складати речі і як розміщуватись. Далі він устромив у щілину кіль і взяв парус на рифи.
Зарифлюється парус при сильному вітрі, щоб його не порвало, не зломило кілля або щогли і не перекинуло судна. Для зарифлення висять на парусі рядами, немов п'явки, мотузки. Частину паруса насотується на нижню рейку і зав'язується тими мотузками, зменшуючи таким робом моторну, робочу площину полотна.
Коло рифів нав'язалася розмова про одного діда, що сам-один, без матросів, ходить дубівкою в Лимані і ніколи, навіть у шторм, не зарифлює паруса. Наш шкіпер цього діда не
