Шпринтові паруси, елястичні й вільні, немов широкі кереї, роблять ранішню фльоту ще подібнішою до зграї химерних живих істот.
Коли ж зовсім немає вітру, то шаланди витягається на берег, і вони як птиці, що граються в піску. Це бунація (штиль); вона ще неприємніша, ніж вітер просто в зуби, бо на веслах далеко не поїдеш. Тоді рибалки теж лежать у піску під парусами. Море викидає в Куті силу підводної соломи — камки. З цієї камки зроблено стіни наметів, її підстелюється, щоб спати, і її ж спалюється під чаєм. На камці лежать рибалки під парусом і грають у карти.
У вечорі в одному наметі під парусом голоси голоснішали і звучали різно. Це скілька рибалок одіткнули пульмана, — пульман це літро горілки. Пульман одразу нагадав рибалкам про кривди, справжні й уявлювані, про те, наскільки кожен з них герой і козак, про те, які вони красиві, молоді і як їх кохають жінки і як ще більше кохали б, коли б самі рибалки того схотіли. Один настирний і дратовливий голос найгостріше відчув усі ті настрої і впосеред усі розмови встрявав зі своїм словом. У примітивній душі цього голоса повнота почувань знайшла собі один примітивний і простий, як солоний вітер, вираз. Була бунація і в тиші далеко берегом лунало слово. „Ма'ть… ма'ть… ма'ть…“ — (правив своє настирний голос, силкуючись затлумити інші голоси, що не давали йому закінчити фразу. Мартини скіглили у вечірній тиші,
