російська фльота аж до часів Петра Першого, коли голляндець Цімерман побудував першого човна, що міг ходити „за вітром і проти вітру“. Бо добрий парусний човен може ходити просто „вітрові в зуби“, аби не була „бунація“ (штиль) і аби було місце робити повороти (галси).
На Дніпровому лимані є два основні типи парусного човна: це дуб (дубівка) або очаківська шаланда.
Дуб невеликий або дубівка — це є прямий нащадок запорізької чайки. Це подовгий, з круглим дном, глибокий човен, з гострим носом і гострою кормою. Ближче до прови (носа) улаштовано щоглу для паруса, а безпосередньо за щоглою щілина для ребра — кіля (шкафуту). Кіль цей може всуватися й висуватися — на мілководдю його доводиться підіймати. Він зовсім невеликий — на пересічній дубівці, це є дошка в метр уширшки і метр з чвертю удовшки; в тій дошці пороблено дірочки. Встромивши в дірочки по кілкові, можна дати потрібну глибину кілеві. На більших дубівках спереду робиться трюм, спереду перед щоглою (камбуз), а подекуди й на кормі.
Дуб буває ще великий — дво- і трищогловий. Це вже є, власне, справжні шкуни з каютою, з кількома кліверами і по мілкому плавати не можуть. На них часто бувають і нафтові мотори невеликої сили, щоб не простоювати цілі дні в „бунацію“, Але то вже не риболовний, а рибовізний корабель.
