довж стіни. Ще раз, і ще раз він пробує пробитись просто на північ і кожного разу його перепиняє очерет.
Уздовж очеретяної стіни йде лава. Аж от стіна повертає на північ, туди суне маса, а ззаду з'являється нова очеретяна ж стіна. Між двома спіральними стінками заходять оселедці в коту. Над котою — о, жах! о, дантові муки! — сидить жовтий дзьоб і далі кінчається блакитною чаплею…
Рибалка випростався. Його почуття до чаплі такі самі, як і в оселедця — тільки це не страх, а ненависть. З коша він виймає й показує ще живу срібну рибу — це перший оселедець. Він такий самий на колір, як ті оселедці, що їх у Харкові загортають у друкований папір. Тільки смак його покищо куди кращий. Це ніжне, жирне м'ясо нагадує, як його зварити, чи то камбалу, чи навіть навагу, найсмачнішу спосеред риб.
Ми заходимо на базу. У величезних кадовбах, перемежена сіллю, лежить і випускає росіл — тузлук усяка лиманська й дніпровська риба. Щуки роззявили пащі, флегматично уклались на бокову лящі й рибці, сом завинувся койлом, величезний осетер випинає круглого рота і втягує знову назад — мільйони кальорій для робочих тіл, інґредієнти борщів і компоненти обідів.
