Коли буде Комуна,
То буде місто, як море, як гори,
Таке біле й таке широке,
І вдень у дванадцять
Ударять у дзвони,
І підуть люди від праці до моря.
А люди — як поле пісень і пшениці
І білі крила — небесних будівель.
Обличчя — мов сон, чи секунди… чи птиці…
Рудокопи, поети, матроси — лірики моря.
І ти так само її шукатимеш зором,
І серце злезіє зорею — падучого птаха,
Серед сотень і тисяч сліпих — для тебе.
Око в око — солодким жахом.
І під величним вечірнім небом
Пізнає кожен, кого він хоче так ревно,
І от так само десь під самісіньким дахом
Прочитає хтось мій розмір древній.
