Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/84

Цю сторінку схвалено

У піскову пустелю тисне ліс
І сонце — у болотну каламуть.

І п'ятикутню в душу вдушує печать,
Де серп і молот тільки древній символ
Прадавніх зброй співають і ячать
— арцимашин забута рима.

То в думання заходить, як гігант,
Що зародився сам із думання й борні,
Не Александер, не Наполеон, не Кант,
А слюсар по ремонту на землі.

 
X
Соціял-зрадники

А ви, під чоботом черви
Рожеві і жовті,
Погасли вам льозунґи,
Заяложено гасла,
Ви, що жовтий червень
Зробили б з червоного жовтня,
Коли б час повернувся назад…
— Ваше заяложене сонце загасло,
Ні перемог, ні зрад.
 Ваших нема.

Над вами віки продзижчали,
Ви живцем в багні зогнили,

83