Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/82

Цю сторінку схвалено
 
VI
Мій любий, мій друже,

Ти, що співатимеш з мене,
Коли буде Комуна,
Коли вже й Комуни не буде…

Тобі понад голови
 Вчених,
 Розумних,
 Марудних
Передаю свою душу.

1925

 
VII
І дівчина — вдень продає насіння,

Вночі віддається солдатам у парку
 (Вона й убралась би, та ех! таке все
 в неї стареньке).
Її син, великий і сильний,
Із вічних законів чудову скрутить цигарку.

І за руку візьме свою убогу неньку,
І поведе з собою у високу залу,
І при фанфарах і сурмах покаже людям стареньку,
Що його народила і тілом своїм годувала.

1925

6. М. Йогансен, Твори, т. I.

81