Курять дахи. Риплять журавлі.
Мов тихо, мов мирно у ріднім селі.
Серед дахів тих є дах один
на шпилі,
і під дахом тим
Колісників син.
Веселий хлопець — і буде боєць
завзятий, залізний — такий як отець,
Шляхом поволі ступає кінь,
шляхом до села, де комполків син.
Але раптом прорвало липневий лад
з гвинтівок, а одрізів, з кулеметів,
з гармат.
Всі хати, всі хати, що були на шпилі,
вогонь ураганний спалив до землі.
Розбито, розгромлено все на шпилі,
розбіглись, здались, полягли куркулі.
Поволі ступає комполків кінь,
туди, де був дах, де комполків син.
Веселий хлопець — і буде боєць
завзятий, залізний — такий як отець.
Поволі ступав комполків кінь…
Гей, ви! Гей, баби! Де мій хлопець? Мій син!
Похмурі, закурені стали сотні.
Перед ними рядно. І син на рядні.
12. М. Йогансен. Твори, т. I.
177
