Ще одна секунда — і все пропало!
День! Ніч! День! Ніч! День!
Зриває кожен оберт металу.
День! Ніч! День! Ніч! День!
День,
дванадцять годин,
сімсот двадцять хвилин,
сорок три тисячі двісті секунд.
Обід. Сон. Любов
Віддала молодь в мотор.
Ні один з них не відійшов,
Їх було як один — сто.
Кинувсь один із ста
У чагар електричних колій
Межи написи: „Смерть! Стань!“
Навпростець. І цех збожеволів…
…Стала секунда — століть міт,
Як поневолених через віки навала
Літопис тисячі рук, рукопис тисячі літ
Як історія людства — секунда стала.
Стала секунда — як той день
Восени, коли взяли владу,
Секунда стала — як та ідея
Років п'яти народилась у Радах.
І іде світом, сама як світ
Мільйонів ват у ночі синій
І сяє вперед на мільйони літ,
І цей мотор — це її дитина.
