Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/158

Цю сторінку схвалено



Як легко і солодко. Швидше. Швидше.
Злітає серце під сонце д'горі.
Рука безладно в камінь тиче
Ще легше. Солодше леліє море.

Заснув би в ньому. І раптом вітер
Доніс до скронь сталевий скрегіт.
Ударив. І море з потом витер
Цео. Це газ. Оце той легіт.

Спокійно. Люди. Усі на-гора.
Назад. Ні кроку. Уб'ю на місці.
У моїм забої газова гра.
Один за всіх. Усіх кроків — шість.

 Соціялізму сила движе серця
 Чорних людей углибу під землею.
 Тисяча шахт. Межи ними ця.
 Тисяча серць б'ється за неї.

Б'ємось. Щоб не бились наші діти.
Внизу. Щоб діти були нагорі.
Б'ємось за щастя людей на світі —
За це б'ємось у чорній норі.

І тисяча перше — теж б'ється.
На чорних руках лежить, мов дитя.
У могутніх грудях шахтарське серце
І тихо вертається до життя.

Встає. Випростує колосальні плечі.


157